Генічеськ та Озургеті – дружба, перевірена часом

Генічеськ та Озургеті – дружба, перевірена часом.

 Ця вулиця всім нам знайома з дитинства. Нею ми дуже часто ходимо на ринок, а влітку — на пляж. Тільки на цій вулиці можна спостерігати таке буйство та різноманіття зелених насаджень, чимало видів яких не є характерними для нашої місцевості. Одна з небагатьох вулиць Генічеська з ідеальним дорожнім покриттям, широкою зеленою зоною, бордюрами та зручними тротуарами. Та й назва у цієї вулиці донедавна була не дуже типовою – Махарадзе.

Трохи історії

  Ця назва та пам'ятник на перехресті з проспектом Миру були свідченням і пам'яттю грузинсько-української дружби між двома колгоспами, а за фактом — районами та містами: Генічеськ та Озургеті (Махарадзе). Детально повторювати історію цієї дружби ми не будемо, адже ця інформація вже публікувалася в місцевих ЗМІ, а деталі та подробиці можна дізнатися, відвідавши наш краєзнавчий музей. ВАРТО лише сказати, що це побратимство є доволі феноменальним винятком із правил. За часів СРСР братання між колгоспами та містами республік було досить поширеною практикою — звісно, під егідою об'єднання всіх пролетарів, — і мало зазвичай цілком офіційний характер.

У сучасності також можна побачити чимало прикладів дружби між різними містами різних країн на різних континентах. Але дружба між двома районами вийшла не офіціозна, а цілком справжня, яка витримала перевірку часом. З моменту її виникнення минуло понад 80 років, але пам'ять про ці взаємини, як виявилося, живе не лише в пам'ятниках чи назвах. Останні 20–25 років у Генічеську про це почали забувати. Зрозуміло, що очевидці та учасники пам'ятають, але у людей необізнаних та більш молодих поколінь назва вулиці викликала лише смутні асоціації з Грузією та аналогії з вулицею Орджонікідзе.

 Так тривало досить довго. Остання грузинська делегація відвідувала наш район аж у 1988 році, тож наліт часу у вигляді прожитих років зробив свою справу. СРСР не стало, колгосп «Грузія» був «успішно» переформатований у приватну структуру, і про довгі роки побратимства між районами нагадували тільки... назва вулиці, пам'ятник та стела при в'їзді до міста. Ну і, звісно ж, те розкішне різноманіття рослинності, завдяки якому навіть спекотного літа на Махарадзе дуже легко сховатися у прохолодній тіні. І так могло тривати ще довгі роки. Вулицю встигли перейменувати згідно із законом про декомунізацію на Дружби Народів. Поступово пам'яті, і найголовніше — знань, залишалося все менше, а щоб дізнатися деталі, потрібно було шукати очевидців та свідчення у вигляді фотографій у музеї. Але досить раптово все змінилося. Небагато людей, але все ж пам'ятали, і невелика група місцевих небайдужих жителів виявила ініціативу, звернулася до муніципалітету м. Озургеті, а там... відгукнулися й дали зрозуміти, що пам'ятають і шанують.

 Подальшу історію всі в принципі знають. Був візит грузинської делегації з Озургеті, який минув більш ніж успішно. Гостей зустріли дуже тепло, а присутнім у їхньому складі учасникам делегацій минулих років було надзвичайно приємно, що їх пам'ятають. Знайшлися знайомі, фотографії, на яких можна було побачити себе молодими. Усе це дуже нагадувало уривок із передачі «Чекай на мене», коли через багато років зустрічаються раніше дуже добре знайомі люди, близькі друзі, які потім тривалий час не спілкувалися. Звісно, представники Озургеті запросили генічан відвідати їхній гостинний край. Наша делегація також була ДУЖЕ тепло прийнята, про подробиці візиту можна було побачити матеріали на місцевих інформаційних ресурсах. По суті — happy end, але... є кілька моментів, про які хотілося б сказати.

 Як виявилося, дружба між нашими містами/районами дуже багато означає для жителів Озургеті. Там дбайливо зберігають цю пам'ять, шанують і ставляться до неї з великим пієтетом. У них теж є вулиця, названа на честь дружби, і називається вона... раптово — Генічеська. Тут варто ще раз згадати декомунізацію. Як ініціатива вона була дуже правильним рішенням, і обговорювати це немає сенсу. А от нові назви обговорювати дуже навіть варто. З усього вищесказаного само собою випливає, що замість Махарадзе потрібно було давати назву актуальну – тобто Озургеті.

Це було б правильно, логічно та цілком відповідало б тому ступеню поваги, яку виявляють до нас жителі грузинського містечка. Також із цієї історії напрошується мораль, що навіть банальні інтернаціонально-пролетарські ініціативи тогочасного режиму могли перетворитися на щось дійсно добре, світле й справжнє – завдяки людям. І навіть через стільки років міцні дружні зв'язки не рвуться і не іржавіють. Усе це є чудовим і позитивним прикладом. Для нас і для майбутніх поколінь.

 Зв'язки між Генічеськом та Озургеті відновлено, дружбі бути! А як усе складаватиметься далі – це вже залежить від нас.