Правдива історія Генічного маяка

 « Вартовий Азовського моря»

      Історія Генічеського маяка в особах та документах.

  Друзі, кілька місяців тому я писала про те, що працюю в архіві ВМФ із документами, які проливають світло на історію будівництва Генічеського маяка, і обіцяла незабаром підготувати статтю на цю тему. Крім власне самого РДАВМФ, у цьому дослідженні я використала й відомості інших архівів та джерел. Документи, які мені вдалося знайти, охоплюють увесь дореволюційний період історії маяка і містять не лише відомості про нього самого, а й про перший маяк острова Бирючий, докладний опис самого містечка Генічеськ другої половини XIX століття, оригінали документів Генічеської міської управи, земського лікаря Козакова, наглядачів маяка та лоцмейстерів Генічеської дистанції, а також цікаві, захопливі й часом драматичні епізоди біографій людей, які на певному життєвому етапі виявилися причетними до його будівництва та функціонування.

  В окрему велику групу документів увійшло моє власне генеалогічне дослідження родоводу будівничого маяка Павла Андрійовича Самойлова (1838–1898), ім'я якого виявилося незаслужено забутим, а між тим саме під його керівництвом та за його проєктами було збудовано й перебудовано більшість маяків Чорного та Азовського морів: Батумський, Сухумський, Анапський, Потійський, Ялтинський, Євпаторійський, Керч-Єнікальський, Святотроїцький, Тарханкутський, Бирючий, Генічеський, Бердянський верхній, Бердянський нижній електричний, Дніпровсько-Лиманський, Кодошський, Таганрозький електричний, Дообський, Пенайський, створні Камиш-Бурунський і Чурубашський та ін. Десять років свого життя, з 1872 по 1882, інженер-полковник Самойлов присвятив маякам і нашому краю на посаді Окремого Будівничого маяків Чорного та Азовського морів. Переоцінити його внесок у розвиток маячної справи просто неможливо. Через понад віковий період уздовж берегів південних морів усе ще стоять у безсонній сторожі маяки – як пам'ятники своєму творцеві, інженеру Павлу Андрійовичу Самойлову.

  Рід Самойлова майоріє відомими людьми, і про кожного з них можна писати окрему книжку. П. А. Самойлов – син відомого механіка, винахідника та конструктора навігаційних приладів і інструментів, керівника майстерні Іжорських заводів А. В. Самойлова, якого вважають першим і найкращим у Росії майстром-приладобудівником першої половини XIX століття; брат Головного інспектора кораблебудування Н. А. Самойлова; батько баронеси Л. П. Штейнгель та полковника лейб-гвардії уланського полку Її Імператорської Величності А. П. Самойлова, наближеного до царської родини.

  У результаті архівного та генеалогічного пошуку обсяг знайденого матеріалу вже не вписується у формат статті, і зараз іде робота над книжкою, за ідейне натхнення на створення якої я дякую С. С. Григор'єву та В. М. Піхулі.

  Для всіх генічан та тих, кому цікава історія Генічеська, я підготувала невеликий анонс майбутньої книжки.

Мореплавцям уночі світять зорі на небі та маяки на невидимих берегах. Але, на відміну від своїх пустельних космічних сестер, маяки дають прихисток, надію та тепло людям, які запалюють рятівні вогні. С. Аксентьєв.

  У всі часи слово «маяк» асоціювалося з надією, допомогою та порятунком. Ще з давнини маяки називали Прометеями моря, світочами землі та морськими провідниками. Вважається, що перші маяки з'явилися разом із зародженням мореплавства понад шість тисяч років тому. За цей час смілива інженерна думка створила чимало видатних творінь, але морські маяки, безсумнівно, є однією з вершин технічного генія. Скільки кораблів, скільки людських життів урятували вони від неминучої загибелі! Серед них – Генічеський маяк, беззмінний чатовий Азовського моря, який понад сотню років піднімається на березі обриву.

  На відміну від більшості своїх соратників, наш маяк розташований у межах міста, і його акуратна біла вежа вже давно стала символом Генічеська. У деяких документах фігурує інша назва – «вогні портові Генічеські», яка відображає головне призначення маяка – освітлювати кораблям шлях до порту.

  Створення безпечних умов для судноплавства є основою політики будь-якої морської держави. Однією із складових цієї безпеки довгий час була система маяків.

  Перші маяки на узбережжі Азовського моря з'явилися на початку XIX століття, але лише в другій половині століття, з початком епохи реформ у Морському відомстві, маячне будівництво в імперії почало розвиватися бурхливими темпами.

  Згідно з прийнятим 18 червня 1867 року «Положенням про управління морським відомством», у його складі було утворено Гідрографічний департамент, на який покладався обов'язок займатися влаштуванням та утриманням маяків. Управління маяками на місцях здійснювалося Дирекціями, які були розподілені по морях. Таким чином, Дирекція маяків Чорного та Азовського морів мала осідок у Миколаєві. Директори маяків призначалися указами й підпорядковувалися Головним командирам портів та безпосередньо начальникові Гідрографічного департаменту.

  У звіті Гідрографічного департаменту за 1869 рік повідомляється, що «Морське міністерство відчуває великі труднощі в освітленні наших морів, і вони збільшуватимуться. Особливо на Чорному та Азовському морях...»

  У 1871 р. з ініціативи генерал-адмірала великого князя Костянтина Миколайовича, який управляв флотом і Морським відомством на правах міністра й бажав мати чіткий план поліпшення маячного освітлення, було запропоновано Гідрографічному департаменту «подати щодо цього відповідні міркування на кілька років наперед». Для цього при Морському міністерстві створили комісію з найкращих фахівців маячної частини, яка склала програму послідовних робіт. Наказом Управляючого Морським міністерством до складу комісії призначили: віцеадмірала Зеленого, капітанів 1 рангу Зарудного та Шульца, капітан-лейтенантів Старицького й Пущіна.

  Комісія розробила 16-річний «План поступового виконання робіт з побудови маяків починаючи з 1875 року». Виходячи з торговельного й політичного значення кожного моря для держави, було встановлено черговість. Найважливішими визнали Чорне з Азовським та Балтійське моря.

  Згідно з цим планом, побудову маяків Генічеського та острова Бирючий, призначених огороджувати мілини на шляху до порту, віднесли до одинадцятої групи терміновості й запланували на 1885 рік.

  У цей же період відбулася ще одна кадрова зміна, яка відіграла величезну роль у відродженні Чорноморського флоту та маячної справи: у 1871 році на посаду Головного командира флоту й портів Чорного моря призначили віцеадмірала М. А. Аркаса.

Аркас Микола Андрійович (1818 – 1881) – адмірал, командир Миколаївського порту, Головний командир Чорноморського флоту й портів, Миколаївський військовий губернатор (1 жовтня 1871 р. – 1 січня 1881 р.).

  У 1873 році, з огляду на майбутні значні роботи з побудови нових та виправлення існуючих маяків у Чорному й Азовському морях, М. А. Аркас направляє до Канцелярії Морського міністерства клопотання про створення штату Окремого будівничого цих робіт. У цьому ж році канцелярія задовольняє його прохання і призначає Окремим будівничим капітана Самойлова, виділивши йому в допомогу двох штатних працівників.

Наказ Його Імператорської Високості Генерал-адмірала

Санкт-Петербург, 12 травня 1873 року № 55

Призначаються:

Корпусу інженерів Морської будівельної частини капітан Павло Самойлов — Окремим Будівничим маяків Чорного та Азовського морів.

Згідно з посадовою інструкцією для будівничих маяків, складеною при Будівельному відділі Морського технічного комітету, Будівничий чорноморських маяків був зобов'язаний:

1) мати повне й відповідальне завідування будівельними та ремонтними роботами на маяках;

2) проводити необхідні будівельні вишукування, складати проєкти, кошториси й кондиції на нові маяки, які передбачається збудувати;

3) складати щорічний розподіл ремонтних робіт і вести всю звітність як по капітальних, так і по ремонтних виробництвах;

4) складати щорічні фінансові кошториси, плани господарських операцій тощо.

  На той момент Павло Андрійович Самойлов був молодим, але дуже перспективним і талановитим інженером. Початкову освіту він здобув у Інженерному Артилерійському училищі Морського відомства, згодом закінчив Інститут Корпусу Інженерів Шляхів Сполучення. Перед призначенням у Чорноморський флот для проведення вишукувань під побудову маяків та складання їхніх проєктів служив інженером Бакинського порту. Після 10 років роботи на посаді Будівничого маяків, у 1883 році Самойлов уже в чині полковника був призначений Будівничим огородження Кронштадтської гавані, а через 2 роки — Окремим інженером-будівничим Кронштадтського порту. З 1892 року генерал-майор П. А. Самойлов Наказом по Морському відомству призначений Старшим помічником Головного інспектора Будівельної частини Морського міністерства. Завершив свою кар'єру в званні генерал-лейтенанта, кавалером орденів Святого Станіслава 1, 2, 3 ступеня, Св. Анни 1, 2, 3 ст., Св. Володимира 3, 4 ст., Перського Лева і Сонця 3 ст.

  Саме Головний командир Чорноморського флоту й портів віцеадмірал М. А. Аркас під час свого плавання берегами Чорного та Азовського морів у 1874 році звернув увагу на те, що Генічеськ потребує ще одного берегового знака.

  Найгостріше питання будівництва маяка в Генічеську постало після того, як містечко з'єднали лінією з Лозово-Севастопольською залізницею, унаслідок чого невелике портове місто здобуло важливе промислове значення.

  Будівництво маяка активно «лобіював», окрім віцеадмірала М. А. Аркаса, Директор Азовських та Чорноморських маяків віцеадмірал Віктор Іванович Зарудний (1828–1897) – відомий діяч флоту, гідрограф, морський письменник, видатний моряк і педагог.

  Віктор Іванович Зарудний був закоханий у маяки. Призначений у 1863 році Директором маяків, він багато зробив для розвитку навігаційного обладнання чорноморського театру. При ньому не лише будувалися нові маяки, а й вдосконалювалося їхнє технічне оснащення. У 1871–1880 рр. Зарудний виконував одночасно обов'язки директора маяків, начальника гідрографічної частини та начальника Чорноморської гідрографічної експедиції. Результатом його робіт на Чорному та Азовському морях стали чудові планшети, атласи й карти. Ним же була вироблена маячна система освітлення цих морів, що діє й донині.

  27 серпня 1877 року Головний Командир Генерал-ад'ютант М. А. Аркас спільно з Директором Чорноморських та Азовських маяків Зарудним, «турбуючись про якомога швидше виконання цієї справи, щоб не упустити зручний для роботи час у цьому році», звертаються до Будівельного відділення Морського Технічного Комітету з проханням «про клопотання перед Управляючим Морським Міністерством дозволу розпочати заготовлення найголовніших матеріалів для побудови маяків: цегли, вапна, піску тощо та влаштування допоміжних робочих пристосувань, не чекаючи затвердження проєктів і кошторисів, що нині розглядаються в Будівельному Відділенні», і отримують схвалення Головного Управляючого Морським Міністерством великого князя Костянтина Миколайовича та всебічну підтримку Голови Будівельного відділення Морського технічного комітету інженер-генерал-лейтенанта Едуарда Івановича Тілло.

  Директор маяків Чорного та Азовського морів В. І. Зарудний, на той момент капітан 1 рангу, не чекаючи затвердження плану, доручив Будівничому чорноморських та азовських маяків інженер-підполковнику Самойлову обрати місце для вежі, а гідрографам Чорноморської гідрографічної експедиції — обстежити акваторію моря в районі Генічеська для визначення найвигідніших кутів освітлення маяка.

  Проєктування та будівництво маяка також було доручено Павлу Андрійовичу Самойлову, який особисто дослідив берегову зону Генічеська та о. Бирючий, звертаючи увагу на панівні вітри, навколишнє тло, наявність місцевих будівельних матеріалів і під'їзних шляхів.

  20 листопада П. А. Самойлов за результатами виконаної роботи направляє до Будівельного Відділення Морського Технічного Комітету рапорт із кошторисами про роботи та витрати, здійснені в 1877 році з вишукування місцевості під побудову маяків, із кресленнями на влаштування маяків: Таганрозького, Бердянського електричного, Бердянського портового, Бирючого, Генічеського портового.

     Що ж на той момент являв собою Генічеськ?

  З пояснювальної записки П. А. Самойлова до кошторису на будівництво Бирючого маяка дізнаємося про таке:

Містечко Генічеськ є нічим іншим, як невеликим селом, у якому немає навіть волосного правління. Генічеськ з'єднаний з Лозово-Севастопольською залізницею гілкою у 12 верст, що йде від Новоолексіївки. У нинішній воєнний час Генічеськ має важливе промислове значення, представляючи собою пункт, через який направляються з Ростова та Таганрога всі вантажі, переважно антрацит, на Херсон, а також Одесу та Миколаїв. Цей шлях у цей час найекономічніший, оскільки вантажі, що доставляються в Генічеськ, поступають на залізницю і перевозяться нею тільки до Олександрівська, де перевантажуються на судна й прямують ними Дніпром до Херсона, Одеси, Миколаєва. У Генічеську немає жодних будівельних матеріалів, крім глини та піску, та й цей останній черепашкового характеру й потребує просіювання.

Прісної води в самому Генічеську немає, і жителі підвозять її з відстані 7 верст, і бочка води коштує в місті 75 і 80 коп. у звичайний час, у брудну пору року доходить до 1 1/2 і навіть двох карбованців, дивлячись за станом дороги.

Місцеві будівлі всі з глини, перемішаної з гноєм, дахи земляні. При такій системі більшість будинків під час дощів сильно страждає і вони вельми часто розвалюються.

Повна відсутність будівельної техніки є причиною того, що в Генічеську немає майстрових.

Простих чорноробочих також важко мати за наймом, тому що з незначного числа жителів кожен зайнятий у своєму хлібному господарстві або перебуває на рибних промислах, що оточують Генічеськ, отримуючи добре жалування та за довгостроковим контрактом.

Кінна підвода з погоничем може бути найнята по 3 руб. на день. За таких умов усі матеріали та майстрові закладені за кошторисом з найближчого до Генічеська міста Бердянська, а штучний камінь для карнизів і східців, якого немає в Бердянську, — з Керчі».

  Генічеський маяк було вирішено будувати єдиним комплексом із казармами для команди Лоцмейстерської дистанції на площі 1200 кв. сажнів ≈ 2194,56 кв. м. Для самої будівлі маяка інженер-підполковник Самойлов склав типовий проєкт нового типу двоповерхової споруди з житловим приміщенням для сімей трьох одружених служителів та наглядача й чотирикутною вежею маяка, забезпеченою двома освітлювальними апаратами на кожному з верхніх поверхів, а також із лазнею, стайнею та льодовнею. Крім самого маяка, до проєкту входила казарма на 8 матросів та 1 унтерофіцера Лоцмейстерської дистанції з кухнею-цейхгаузом, іншими необхідними приміщеннями, навісом для зберігання у зимовий час застережних знаків, шлюпки та інших належностей.

  Розроблений Самойловим проєкт відправили на розгляд восени 1877 року до Морського технічного комітету, але війна з Туреччиною, що розпочалася того ж року, порушила всі плани будівництва маяків. Виділені кошти довелося використати на важливіші потреби, та й Дирекція маяків Чорного та Азовського морів змушена була переорієнтувати свою діяльність на забезпечення бойових дій флоту. Затвердження проєкту та кошторису Генічеського маяка довелося на певний час відкласти…

  Тільки через рік, у вересні 1878 року, проєкт і кошторис на суму 46 789 руб. на будівництво Генічеського портового маяка зі службами та флігелем для Лоцмейстерської команди були розглянуті та затверджені Управляючим Морським Міністерством Великим Князем Костянтином Миколайовичем та Будівельним відділенням Морського Технічного комітету під головуванням інженер-генерал-лейтенанта Тілло Едуарда Івановича. Щоб зрозуміти, наскільки це була велика сума, для порівняння наведу цифру: починаючи з 1870 року у фінансові кошториси Морського міністерства щороку асигнувалася 21 000 рублів на перебудову всіх існуючих та влаштування нових маяків імперії.

 
  Восени 1878 року приступили до будівництва. З будівельних матеріалів у Генічеську, крім піску та глини, знайти нічого не вдалося. Усе решту довелося завозити з Бердянська та Керчі. На місці керував роботами інженер-штабскапітан Морган Михайло Васильович, помічник Окремого будівничого чорноморських та азовських маяків, син відомого архітектора Василя Єгоровича Моргана. Усі будівельні роботи виконували місцеві генічеські ремісники.

 Проєкт Генічеського маяка інженер-полковника П. А. Самойлова, затверджений В. І. Зарудним, Е. І. Тілло, Управляючим Морським міністерством С. С. Лісовським 19.09.1878 р., РДАВМФ, Ф. 326, оп. 1, справа 15025

  6 липня 1880 року цегляна біла будівля маяка та маячні служби були здані Дирекції маяків Чорного та Азовського морів. Однак освітлювальний апарат встановлений не був, оскільки тільки після закінчення будівництва самого маяка Гідрографічний департамент звернувся до представника Морського міністерства віцеадмірала Івана Федоровича Ліхачова, військово-морського аташе в Парижі та Лондоні, з проханням узяти на себе труд замовити заводчикам Барб'є і Фенестр (Barbier & Fenestre) ліхтар та 2 апарати для Генічеського маяка на суму 47 946,00 франків. На той момент паризька фірма «B & F» була однією з найкращих у Європі. Заводчики настільки блискуче зарекомендували себе, що навіть відома своїми морськими пріоритетами Англія закуповувала її освітлювальні апарати для маяків. Крім самих апаратів для маяка Генічеська, фірма виготовила мідний купол, балкони з балюстрадами та ажурною підлогою, внутрішні залізні сходи з балюстрадою, проміжні майданчики для відпочинку та три залізні підлоги. Проєкт цього обладнання був розроблений інженером Самойловим спільно з фахівцями компанії, з урахуванням зауважень і рекомендацій Самойлова. Для внутрішнього оздоблення маяка та казарми Лоцмейстерської дистанції були закуплені меблі з ясеня та дуба.

  Через рік, улітку 1881 року, на англійському пароплаві до порту Миколаєва прибуло 89 місць вантажу з обладнанням для Генічеського маяка. Знадобилося ще два роки, щоб закінчити побудову вежі, і тільки в 1883 році капітан Ксенофонт Петрович Селезньов, інженер-механік, який зробив величезний внесок не лише в маячну справу, а й у розвиток усього флоту, здійснив установку апаратів. 16 жовтня 1883 року Генічеський маяк розпочав освітлення, про що було повідомлено Гідрографічним департаментом.

  Першим Наглядачем Генічеського маяка та за сумісництвом Лоцмейстером Генічеської дистанції став капітан корпусу штурманів Костянтин Пантелійович Глізян, дядько сумнозвісного командира бунтівного крейсера «Очаків» С. А. Глізяна. Після нього посаду Наглядача й Лоцмейстера кілька років обіймав капітан Фридовський Михайло Миколайович, у майбутньому учасник Цусімської битви в чині старшого офіцера броненосця берегової оборони «Генерал-адмірал Апраксін», старший офіцер мінного крейсера «Казарський», старший офіцер морського канонерського човна «Донець» та старший офіцер броненосця «Чесма». Найдовше за всіх, з 1889 року і до самої революції, завідував маяком Лоцмейстер Генічеської дистанції корпусу флотських штурманів полковник Михайло Миколайович Соколов, який до цього обіймав аналогічну посаду на Севастопольському маяку в районі Павловського мису.

  У Російському державному архіві ВМФ зберігається цікава справа на 44 аркушах за 1911 рік «Про скаргу службовців Генічеської лоцмейстерської дистанції на лоцмейстера тієї ж дистанції», у якій міститься багато оригіналів документів генічеських посадових осіб, купців та пересічних жителів містечка. У наш час цю історію назвали б корупційним скандалом, і, як це ведеться споконвіку, корупціонеру, у ролі якого виступав наглядач маяка відставний полковник Соколов, вдалося уникнути покарання.

  Після бурхливих днів революції та Визвольних змагань на півдні України подальша історія Генічеського маяка не відзначена видатними подіями. Поступово роль маяків для безпечного мореплавства відійшла на другий план, і в наш час вони стають більше красивими й романтичними пам'ятками архітектури та історії.

  У кожного з них не лише свій унікальний вигляд, а й своя роль, своє амплуа. Наш маяк – скромний трудівник, який сумлінно несе варту в Генічеську довгих 135 років. Суха й безпристрасна мова архівних документів, на жаль, не може передати драматизму подій та захопливих епізодів із життя людей, чиї долі були пов'язані з маяком. У своїй книжці я спробую розповісти про них, піднести історію маяка крізь призму людських доль…

  Наприкінці цієї статті як епілог я хотіла б написати таке: Генічеськ, здавна морське, портове місто, на відміну від інших приморських міст, не може похвалитися жодним пам'ятником морякам. Я вважаю, що місту необхідний пам'ятник-символ. Наприклад, пам'ятник наглядачеві маяка або ж доньці наглядача маяка, за аналогією з фільмом «Дівчина з маяка» та повістю Олеся Гончара «Нехай горить вогник», за якою було знято фільм і в якій Гончар розповідає про Бирючий та доньку наглядача маяка з острова. Візитною карткою та даниною людині, праця та заслуги якої заслуговують на те, щоб про них знали й пам'ятали, міг би також стати пам'ятник Будівничому Чорноморських та Азовських маяків.