Протока Тонка — на межі катастрофи!
Протока Тонка — важлива частина життя Генічеська, але її стан викликає занепокоєння. Прочитайте авторський погляд на екологічну проблему та аргументи, що стоять за ним
Протока Тонка потребує уваги
Шановні земляки! У цей і без того непростий час хочу звернути вашу увагу на величезну проблему, що нависла над нашим, здавалося б, благодатним краєм... Нам пощастило жити в унікальному місці на Землі. Наші предки оселилися там, де єднаються воєдино Азовське море, Сиваш, Арабатська Стрілка та плодородні Таврійські землі. І заснували тут місто, ім'я якому дав вузький пролив, що іменується Тонким. Саме він є тією ланкою, яка з'єднує Сиваш і Азовське море та роз'єднує материк і Арабатську косу.
Місце для поколінь
Саме про нього і йтиметься... Говорити просто про важливість цього проливу для життя нашого міста — це не сказати нічого. Тут і історія, і екологія, і транспорт, і флора з фауною, і туризм, і життя цілого регіону. На берегах цього проливу минули наше дитинство та юність. Кому з генічан старшого покоління невідомі такі поняття, як «дорослий пляж», «льодорози», «старий дерев'яний міст», «крученка», «міляк» тощо? Той самий «дорослий пляж» був найкращим пляжем нашого міста з твердим піщано-глинистим дном і чистою проточною водою, зумовленою постійною морською або сиваською течією. І якщо міський пляж був більше для курортників, то пляж за мостом був улюбленим місцем відпочинку генічан. Він був обладнаний роздягальнями, навісами, туалетами, спортивними майданчиками, триярусною вишкою для стрибків у воду, відгородженим басейном для плавання. Утомумувати спрагу та поїсти можна було в кафе й чебуречній. А тим, хто любить усамітнений відпочинок, завжди можна було сховатися в густому лабіринті очерету, що рясно росте.
...А з'єднані тросами льодорози... Це ж був найкращий безплатний водний атракціон того часу! Усе літо, з ранку і до пізнього вечора, він був буквально обліплений дітлахами різного віку... Такої кришталево чистої води, дзвінкої глибини й манливої освіжаючої тіні всередині дерев'яних споруд більше ніде неможливо було знайти.
А «Крученка», перша річка нашого дитинства, найперше місце для весняного купання, коли в проливі та морі ще свіжо — у цій річечці, іноді вже з квітня, купалася наша дітвора. А для тих, хто робив на морі перші запливи, саме Крученка була тим самим заповітним місцем, перепливши яке, ти стаєш допущеним до священної (для приморського міста) касти тих, хто вміє плавати. Наступним кроком було вже переплити сам пролив за залізним мостом, досягти того самого «міляка», де найчистіший пісок і кришталева вода могли дати фору будь-якому світовому курорту... Але все це лірика, і все це в минулому...
На межі катастрофи
Зараз уже не до пляжу. Справи серйозніші. З припиненням торговельного судноплавства та зупинкою роботи вантажного порту в нашого проливу почалися проблеми... Не одразу, але з часом замулився судноплавний канал. Це призвело до того, що постраждав, до слова, не лише пролив... Канал був не лише джерелом проходження більшої частини води через пролив, але й своєрідним фільтром-відстійником, де скупчувався весь мул і важке сміття, захищаючи від усього цього міський пляж, куди доходила лише чиста вода з дрібним білим піском. Канал не чиститься вже багато років, і ми бачимо, як на наших очах дедалі бруднішим стає пляж, але найголовніше — дедалі мілкішим стає сам пролив.
Останнім вироком проливу стало будівництво нового автомобільного мосту. Не знаю, хто і чим там думав нагорі та чи існувала якась екологічна експертиза цього проєкту, але саме із запуском цього мосту почалася повільна та невідворотна загибель самого проливу. Міст був необхідний, але чи такою ціною? Ліквідація судноплавного проходу зменшила глибину проливу, а міст звузив ширину...
Подивіться уважно на фото. Старий міст стоїть на берегах проливу, новий же насипною дамбою перекриває понад половину водної поверхні проливу. Уж якщо й будувати за цим проєктом, то необхідно було зробити щонайменше поглиблення проливу. А так — заощадили, а дешево не означає добре. І хто ж міг затвердити такий проєкт?.. Я думаю, за ступенем дурості він стоїть в одному ряду з тими, хто дозволив у повоєнні роки перерити кар'єрами все унікальне узбережжя Арабатської Стрілки, начебто для видобутку піску не знайшлося іншого місця... До речі, саме з будівництвом мосту почав вмирати як місце відпочинку той самий «дорослий пляж»... Що ж ми маємо на сьогодні?
Пролив звузився і здрібнів настільки, що вже не в змозі здійснювати водний обмін між Азовом і Сивашем, а це вже не проблема лише Генічеська — це загрожує глобальною екологічною катастрофою цілого регіону. Згідно з Вікіпедією, ширина проливу в найвужчому місці (район порту) була близько 80 метрів, а зараз залишилося близько 30... Глибина була 4,5–5 метрів, а зараз у найглибшому менше 3 метрів, а за західного вітру й того менше. А адже стан проливів у всьому світі перебуває під суворим контролем держави та екологічних служб! У нас у Генічеську гідрометеорологічний пост щодня контролював рух води в проливі за допомогою спеціальних датчиків, установлених на дні, і передавав ці дані у вищі органи. Але, на жаль, уже багато-багато років ніхто нічого не контролює і не передає, а датчики покояться під товстим шаром мулу, що осів на дні проливу. Невже у нас немає державних служб, які зобов'язані цим займатися?..
Ті, хто їздив у бік Криму, бачили за Сальковим зліва озеро з мертвою водою? У ньому немає нічого живого. Навіть птахи облітають його стороною. Ось таке майбутнє може бути у всього нашого Сивашу... А адже процес уже почався.
З кожним роком усе менше й менше ми зустрічаємо сиваського зеленого трав'яного бичка, усе менше журавки, лобаня, пеленгаса, сиваської камбали. Так, ми ще пам'ятаємо її смак, а чи знатимуть його наші внуки? А скільки птахів мешкає та гніздиться в нескінченних сиваських просторах?.. А трави, а грязі, а цілюще повітря, заради якого до нас їдуть сотні тисяч відпочивальникам? Чи збережеться все це, якщо в Сиваш перестане надходити морська вода? Чи не перетвориться він на безжиттєве вонюче болото? Хто зможе це прорахувати і дати точну відповідь, і кому потрібні ці ризики?..
А зараз ми бачимо, як за сильних північно-східних вітрів вода, якій просто нікуди подітися, заливає міський пляж, знищуючи все і вся, перемиває дорогу на Арабатську Стрілку. І навпаки: за західного вітру вода відходить далеко від берега, оголюючи морське дно. І з кожним роком ці явища дедалі частіші й сильніші, ніби сама природа підказує нам і просить про допомогу!
Пролив необхідно чистити, поглиблювати та розширювати! У нас є прецедент — Молочний лиман у Запорізькій області. І хоча масштаби різні, там була схожа ситуація: був перекритий вихід у море, і лиман вмирав. Люди втрутилися, очистили пролив, зміцнили береги, і нині Молочний лиман повний води і, на думку місцевих, виглядає краще, ніж будь-коли... Чим не приклад? У нас масштаби побільші і проблеми глобальніші, але ж люди навчилися цілі острови та міста намивати з-під води, а нам усього лише очистити канал і пролив.
Та й екологічна та економічна складова тут присутня. Добутий і намитий при очищенні матеріал — найкраще природне екологічно чисте наповнення для кар'єрів на узбережжі Арабатської Стрілки. Адже ні для кого не секрет, що ці кар'єри для будівництва неконтрольовано засипаються чим завгодно, що неприпустимо для екології рекреаційної зони. Зараз у нас непростий час. Усі думки та погляди пов'язані зі світовою пандемією коронавірусу. Це помста природи за наші дії та бездіяльність, за наше наплювательське ставлення до неї. Так може, ті, від кого це залежить і хто за це відповідає, хоч зараз, на карантині, замислятся про це? Хотілося б, щоб і наш пролив Тонкий знайшов своїх захисників не лише словом, а й ділом.
Без претензій на істину в останній інстанції. Тільки власна думка...