Як Генічеськ мало не став Порт-Саїдом

  Приблизно в ті самі роки, коли французи будували Суецький канал — велику мрію єгипетського народу, у генічан з'явилася своя велика мрія і теж про судноплавний канал. Як Мойсей 40 років водив свій народ по пустелі, так і ідея будівництва Перекопського каналу 40 років кочувала по умах і кабінетах, перш ніж до 1888 року знайшла реальне проектне втілення, фінансування і навіть свого інженера — одного з творців Суецького каналу. До втілення в життя не вистачило зовсім трохи — монаршої резолюції.

Одразу ж після закінчення Кримської війни виникла думка про створення каналу, що з'єднує два моря: Чорне та Азовське. Спочатку проектувалося побудувати цей канал від Генічеська до Феодосії — це приблизно 60 верст, при цьому малося на увазі, що каналом зможуть ходити безпечно до Феодосії навіть прості човни із зерном.

 

 

  До побудови Перекопського каналу знову повернулися у 1871 році, коли в імператорському географічному товаристві була прочитана записка адмірала Стеценка, одного із захисників Севастополя в Кримську війну. Заговорили про важливість каналу, і не тільки з комерційної точки зору, але й з військової. Сама ідея полягала в з'єднанні Азовського моря з Чорним морем каналом, що проходить по Перекопському перешийку. Записка адмірала Стеценка була розглянута в міністерстві шляхів сполучення та схвалена, але далі цього справа не зрушила через велику вартість побудови каналу, скарбниця не ризикнула приступити до з'єднання морів.

У 1883 році питання побудови Перекопського каналу знову на слуху, лобісти діяльно шукають у Росії приватні капітали на його побудову, але знаходять лише через п'ять років у Франції.

 

  Для побудови Перекопського каналу утворилося акціонерне товариство з французьким капіталом у 80 мільйонів франків, згодом назване «Головним товариством Перекопського каналу». На чолі товариства стояв тоді «його імператорська високість князь Євген Максиміліанович Лейхтенберзький». Проект товариства передбачав розчищення та осушення частини Сиваша і з'єднання Генічеська з Перекопською затокою на Чорному морі, причому передбачалося осушити 1/6 частину затоки Сиваш і пристосувати здобуту територію під землеробство. Довжина каналу передбачалася в 118 кілометрів, ширина в 21 метр по дну каналу, а глибина 3,66 метрів. Шлях від Маріуполя до Одеси скорочувався б на 120 миль. Крім цього передбачалося побудувати два порти при вході в канал (Генічеськ) і виході з нього. Перекопський канал, як тоді бачилося, давав можливість перевозити донське вугілля «на дешевих каботажках, що не витримують переїздів відкритим морем». Але малося на увазі не тільки вугілля, тут і ліс, чавун, залізо та інші «громіздкі вантажі».

 

  Товариство розраховувало домогтися «концесії на право стягнення фрахту від 2 до 4 копійок з пуда товару, дивлячись по його ринковій цінності, і всіх ластових зборів, звичайних при стоянках суден у портах до їх розвантаження і навантаження». Після певного часу канал і всі його споруди, а також осушена частина Сиваша, переходила у власність скарбниці. Побудовою каналу мали зайнятися французькі фахівці, на чолі яких запрошений був інженер Гессор, який будував Суецький канал. Реалізацію проекту передбачалося закінчити через 4,5 року. Урядова гарантія не вимагалася.

 

  

  

 

  Про канал клопотали генічани, місцеві підприємці та влада, а фінансування брали на себе французькі банки. Таврійський губернатор у своєму листі на адресу Міністерства внутрішніх справ вказував, що "здійснення Перекопського підприємства безсумнівно надасть важливу послугу Генічеську, який будучи розташований на початку цього каналу, стане природним вихідним пунктом торговельних операцій для прилеглих до нього місцевостей на далеку відстань. Сіль Сиваша, риба Азовського моря, худоба і хліб південної частини Росії, донецьке вугілля, словом усе, що направляється з цих місцевостей у північні та східні порти Чорного моря і за кордон, буде вантажитися в Генічеську...Торговельні обороти, які чекають на Генічеськ, не кажучи вже про те, що піднімуть добробут містечка, створять з нього великий торговий центр, приваблять до нього маси прийшлих людей, торговців, промисловців тощо".

 

  У лютому 1888 року Товариство Генічеського порту представило покровителю цього проекту князю Лейхтенберзькому клопотання від місцевих промисловців, судновласників і городян, у якому ті просили про якнайшвидше здійснення будівництва каналу "для усунення витрат по вивізній операції, викликаних мілководдям Сиваша і Генічеського порту, нині віддаленого на 2 версти від свого рейду".

У подальших заявах на ім'я засновників від Уповноваженого Генічеським товариством роз'яснюється, що Генічеськ і Мелітопольський повіт мають землі під посівом до 750 тис. десятин. При середньому врожаї вони дають до 60 млн. пудів різного зерна. Більша частина його має бути вивезена за кордон. Якщо тепер вивіз з Генічеська обходиться на 40-50 коп. (на чверть) дешевше за інші порти, то з поглибленням Генічеської пристані та з прориттям Перекопського каналу, ціна відпускного зерна буде в змозі конкурувати за кордоном із заокеанськими зерновими пропозиціями.

 

 

 

 

  

  Влітку 1889 року так і не приступили до робіт, але зате влітку наступного року (1890) капітал товариства, за повідомленнями газет, досяг 100 мільйонів франків, «що полягають в облігаціях і акціях». Також стали відомі деякі зміни в проекті. Так, глибини у вхідних портах вирішено було довести до 4,57 метрів. Термін експлуатації каналу товариством Перекопського каналу до передачі його в скарбницю визначився в 91 рік, причому було обумовлено, що якщо скарбниця побажає придбати канал раніше наміченого терміну, то вона може його викупити. На побудову каналу тепер уже відводилося 6 років. Крім цього, товариство намірялося мати свій власний флот в Азово-Чорноморському басейні.

 

  Наприкінці 1892 року проект було внесено на розгляд комітету міністрів. За здійснення бралося русько-французьке акціонерне товариство на чолі з дійсним статським радником Мальцевим, «під заступництвом його високості князя Євгена Максиміліановича Лейхтенберзького». У 1894 році «його високістю» засновувалося «Головне товариство Перекопського каналу».

А потім у Петербурзі виникли сумніви щодо доцільності будівництва цього каналу. Гарантії уряду давати не хотілося, і бачилося, що акціонери, швидше за все, прогорять — повернути вкладений капітал навряд чи їм вдасться, а це могло позначитися на іміджі країни. У будівництві каналу було відмовлено.